Роман Грибов народився 1990 року в Золотоноші на Черкащині. Змалку мріяв служити в армії, і 2018-го ця мрія втілилася — він підписав контракт і став морським піхотинцем 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського. Доля розпорядилася так, що саме йому судилося опинитися в епіцентрі подій, які змінили не лише його життя, а й уявлення мільйонів українців про те, якою може бути відповідь на агресію.

24 лютого 2022 року на острові Зміїний пролунали слова, що миттєво розлетілися світом і стали гаслом незламності. Ім’я Романа Грибова назавжди пов’язали з тією фразою. Сьогодні, після років служби, полону, нагород і звільнення з лав ЗСУ у 2025-му, він залишається живим прикладом того, як звичайна людина з маленького міста може стати уособленням цілої нації в найтемніший час.

Його історія — це не лише про один героїчний момент. Це про шлях від мрії до реальності, про випробування полоном, про відданість побратимам і про силу слова, яке виявилося сильнішим за зброю.

Від Золотоноші до морської піхоти

Дитинство Романа Грибова минало в Золотоноші — місті, де всі знають одне одного. Після закінчення Золотоніського професійного ліцею 2008 року за фахом машиніста бульдозера він працював, але військова мрія не відпускала. 2018-го контракт із Збройними силами України став логічним продовженням цього шляху. Його зарахували до морської піхоти — елітного підрозділу Військово-морських сил, що базувався в Одеському регіоні.

Служба вимагала дисципліни, витривалості та готовності до найскладніших завдань. Роман швидко освоївся в колективі 35-ї бригади. Хлопці цінували його спокійний характер і надійність. Ніхто тоді не міг уявити, що вже за кілька років ім’я цього морпіха знатиме вся країна.

Коли почалася повномасштабна війна, частина підрозділу, включно з Романом, несла бойове чергування на острові Зміїний. Цей невеликий клаптик суші в Чорному морі мав важливе стратегічне значення — він дозволяв контролювати судноплавство в північно-західній частині акваторії та підходи до Дунаю.

24 лютого 2022: день, коли слово стало зброєю

Ранок 24 лютого приніс на острів Зміїний не просто атаку — це був початок повномасштабного вторгнення. Російський крейсер «Москва» та інші кораблі підійшли впритул і висунули ультиматум: скласти зброю та здатися. У відповідь українські захисники не просто відмовилися — вони відповіли так, як ніхто не очікував.

Романа Грибова вважають автором тієї самої фрази, яка прозвучала по радіо. Слова «Русский военный корабль, іди нахуй» стали миттєвим символом відмови коритися агресору. У хаосі перших хвилин бою точний момент вимови важко було зафіксувати, та Роман пізніше зізнавався, що не пам’ятає точної секунди — усе відбувалося надто швидко і жорстоко.

Острів тримався, скільки міг. Захисники чинили опір попри перевагу противника в техніці та живій силі. Зрештою, більшість потрапила в полон. Для Романа Грибова почався новий, найважчий етап.

Ці кілька слів, сказані під прицілом ворожих гармат, стали потужнішим ударом по російській пропаганді, ніж будь-яка ракета.

Полон: випробування, яке загартувало дух

Романа та його побратимів перевезли спочатку до Криму, потім — до наметових таборів і слідчих ізоляторів. Ставлення окупантів було жорстоким: «З нами поводилися гірше, ніж із собаками. Переодягали у «робу» зеків, тиснули морально. Ставилися до всіх однаково — їм було байдуже, хто перед ними: військовий, жінка чи священник», — згадував Роман.

Він двічі прощався з життям. Найстрашнішим було усвідомлення: якби росіяни дізналися, що саме він вимовив ту фразу, шансів на обмін могло не бути. Та 24 березня 2022 року Романа Грибова звільнили в рамках першого великого обміну військовополоненими між Україною та Росією. Він повернувся додому на Черкащину.

Нагорода, слава та повернення до строю

Уже 29 березня 2022 року голова Черкаської обласної військової адміністрації Ігор Табурець вручив Роману відзнаку «За заслуги перед Черкащиною». У вітальному слові наголошувалося на твердості духу, яку продемонстрували захисники Зміїного всьому світові.

Після повернення з полону Роман не шукав легкого шляху. Він продовжив службу в 35-й бригаді морської піхоти. Як головний сержант дивізіону він відповідав за матеріальне забезпечення підрозділу, озброєння та морально-психологічний стан бійців. Служив на Донеччині, пізніше — на Херсонщині, де хлопці тижнями перебували на позиціях без можливості поїхати додому.

Його турбота про побратимів залишалася незмінною: цікавитися, як у них удома, підтримувати, коли сили на межі.

Інформація про ключові події базується на даних Вікіпедії та українських медіа.

Фраза, що стала гаслом нації

«Русский военный корабль, іди нахуй» — ці слова зробили більше, ніж просто розлютили ворога. Вони стали символом того, що Україна не здається. Фразу друкували на футболках, прапорах, вона з’явилася на офіційній марці «Укрпошти». Її повторювали на мітингах, у піснях, у мемах. Вона надихнула навіть тих, хто ніколи не тримав зброї в руках.

Роман Грибов ніколи не позиціонував себе як єдиного автора. Він говорив про спільну відвагу побратимів. Та саме його ім’я найчастіше асоціювалося з цим моментом. У інтерв’ю він неодноразово підкреслював: головне — не особиста слава, а те, щоб країна вистояла.

Навіть у полоні Роман думав не про себе, а про те, щоб його слова не стали причиною ще більших страждань для побратимів.

Після служби: нові обрії та незмінна відданість

30 червня 2025 року Роман Грибов оголосив про звільнення зі Збройних сил України. «Я звільнився з лав ВМС ЗСУ. Чесно скажу, я не сильно цього хотів, але так склалися обставини», — написав він. Водночас підкреслив: залишається вірним побратимам і готовий допомагати країні будь-яким способом.

Після звільнення Роман не зник з поля зору. Він продовжує підтримувати тих, хто досі на фронті, — тихими справами, порадами, участю в зборах коштів. Його приклад показує: справжній воїн не закінчується зі зняттям погони. Дух служби залишається.

У 2024–2025 роках, ще на службі, Роман часто говорив про необхідність єдності. «Зараз ситуація складніша, ніж на початку війни. Ми всі маємо об’єднатися, як у 2022-му». Ці слова звучать особливо вагомо від людини, яка пройшла через найжорстокіші випробування.

Що залишає по собі Роман Грибов

Історія Романа Грибова — це історія про те, що героїзм не завжди про медалі та паради. Іноді це про кілька слів, сказаних у правильний момент. Іноді — про те, щоб витримати полон і повернутися служити далі. Іноді — про те, щоб після звільнення не забути тих, хто залишився в строю.

Сьогодні, у 2026 році, його ім’я продовжує надихати. Молоді хлопці, які йдуть захищати країну, знають цю історію. Цивільні, які збирають допомогу, згадують приклад відданості. А ті, хто сумнівається в силі одного голосу, можуть подивитися на те, як кілька слів із радіостанції маленького острова вплинули на хід інформаційної війни.

Роман Грибов не прагнув слави. Він просто робив свою справу — спочатку як морський піхотинець, потім як символ, а тепер — як людина, яка залишається вірною своїм принципам і побратимам. І саме в цьому — найбільша сила його історії.