У ніч з 28 на 29 липня 2022 року в окупованому селищі Молодіжне біля Оленівки на Донеччині стався вибух, який назавжди закарбувався в історії як один з найжорстокіших воєнних злочинів російських окупантів проти українських військовополонених. Теракт в Оленівці забрав життя щонайменше п’ятдесяти захисників, більшість з яких були бійцями полку «Азов», що вийшли з пекла Азовсталі. Ця трагедія не просто статистика — це зрада, вчинена після обіцянок безпеки та обміну, це спроба стерти свідків тортур і зламати дух тих, хто не здався в Маріуполі.

Події тієї ночі досі викликають більше запитань, ніж відповідей у російській версії. Незалежні розслідування, свідчення вцілілих та аналіз супутникових знімків вказують на інше: теракт в Оленівці був спланованим ударом зсередини або з близької відстані, спрямованим на ліквідацію полонених. Для України це не просто чергова втрата — це нагадування про ціну, яку платить кожен, хто захищає рідну землю, і про необхідність довести справу до справедливості.

Шлях захисників Азовсталі до фільтраційного табору

Бої за Маріуполь тривали місяцями. Захисники Азовсталі тримали оборону проти переважаючих сил, перетворивши завод на фортецю. Коли 16–20 травня 2022 року вони вийшли з оточеного підприємства, це сталося під гарантії безпеки від міжнародних організацій, включно з ООН та Міжнародним комітетом Червоного Хреста. Російська сторона обіцяла гуманне ставлення та можливість обміну.

Натомість бійців спочатку доставили до фільтраційних таборів, а згодом — до колишньої Волноваської виправної колонії №120 у Молодіжному. Там утримували сотні українських полонених та цивільних. За свідченнями тих, кому пощастило вижити й повернутися, умови були жахливими: побиття, тортури, відсутність належної медичної допомоги, психологічний тиск. Багато хто з «азовців» вважався для окупантів особливо «небажаним» — символом незламності Маріуполя.

27 липня 2022 року майже 200 бійців полку «Азов» отримали наказ переселитися в один конкретний барак. Робітники поспіхом підготували приміщення, а неподалік вирили окопи для охорони. Наступного вечора, близько 22:00, полоненим оголосили відбій. Ніхто не міг уявити, що через кілька годин ця будівля перетвориться на палаючу пастку.

Ніч жаху: хроніка теракту в Оленівці

Вибух пролунав між 22:00 28 липня та 01:00 29 липня. За різними даними — близько другої години ночі. Потужний удар розірвав барак зсередини або з близької відстані. Вогонь швидко охопив приміщення. Багато полонених загинули миттєво від вибухової хвилі та обвалу конструкцій. Інші згоріли живцем або померли від задухи та опіків, не маючи змоги вибратися — двері були замкнені, а охорона не поспішала на допомогу.

Вцілілі описували хаос: крики, тріск металу, запах горілої плоті. Деякі намагалися допомогти пораненим товаришам, витягуючи їх з-під уламків. Понад 70 тяжкопоранених пізніше завантажили у вантажівки та повезли до лікарень окупованого Донецька. Частина з них померла дорогою через відсутність належної медичної допомоги. Вранці 29 липня російські пропагандистські ресурси вже транслювали свою версію: «український обстріл HIMARS».

Супутникові знімки Maxar Technologies, зроблені до та після події, зафіксували чітку картину: пошкоджено лише одну будівлю, сусідні бараки залишилися цілими. Це вже саме по собі суперечить версії про ракетний удар з відстані.

Масштаб втрат: цифри, які не втишують

Точну кількість жертв встановити складно через сильні опіки та обвуглені тіла. Українські слідчі органи та міжнародні організації сходяться на таких цифрах:

11 жовтня 2022 року Україні повернули 62 тіла загиблих військових, серед яких були й жертви теракту в Оленівці. Молекулярно-генетична експертиза дозволила ідентифікувати багатьох. Деякі поранені, які вижили, пізніше повернулися додому під час обмінів, але десятки залишаються в російському полоні або зникли безвісти.

Кожне ім’я загиблого — це історія людини, яка захищала Маріуполь, вірила в обмін і не дожила до нього. Їхні родини досі чекають на повну правду та покарання винних.

Версії подій та докази, які не залишають сумнівів

Російська сторона одразу заявила про удар українських HIMARS. Вони демонстрували уламки, які нібито знайшли на місці. Проте ця версія швидко розсипалася під тиском фактів.

Незалежні експерти, супутникові дані, балістичний аналіз та опитування понад п’ятдесяти свідків і вцілілих (зокрема місією ООН) показали: пошкодження не відповідають удару ракети з відстані. Немає характерного великого кратера зовні, траєкторія вказує на східно-західний напрямок удару всередину будівлі, звук не схожий на приліт ракети. Найімовірніше — термобарична зброя типу «Шміль» або «Джміль», вистріляна з близької відстані, або вибухівка, закладена всередині.

У 2023–2025 роках Організація Об’єднаних Націй неодноразово підтверджувала: вибухи в Оленівці не були спричинені HIMARS. Російська влада заблокувала доступ незалежній місії ООН до місця події, забруднила сліди та відмовилася проводити прозоре розслідування. Місію врешті-решт розпустили.

Українська сторона та незалежні розслідування (включно з аналізом перехоплень) схиляються до версії спланованого теракту з метою приховати тортури в колонії, ліквідувати «небажаних» полонених перед можливими обмінами або влаштувати провокацію, щоб звинуватити Україну.

Міжнародна реакція та боротьба за правду

Світ відреагував шоком і закликами до розслідування. Проте реальна відповідальність досі залишається недосяжною через відсутність доступу до окупованих територій. Українські слідчі органи продовжують роботу: зібрано свідчення, проведено експертизи, є підозрювані. У 2025 році ООН прямо підтвердила, що теракт в Оленівці був спланованим злочином російської федерації.

Ця подія вписується в ширшу картину систематичних воєнних злочинів проти полонених: тортури, убивства, негуманні умови утримання. Женевські конвенції чітко захищають військовополонених, але для окупантів ці правила — порожній звук.

Пам’ять, яка не згасне

Щороку 29 липня Україна вшановує загиблих у теракті в Оленівці. Родичі виходять з портретами, активісти проводять акції, а держава продовжує розслідування. Ці люди — не просто цифри в звітах. Вони — частина нашої незламності, ті, хто не здав Маріуполь і не зламався навіть у полоні.

Теракт в Оленівці став черговим доказом: росія веде війну не лише проти армії, а проти самих принципів людяності. Поки триває розслідування, ми маємо пам’ятати імена, підтримувати родини та вимагати справедливості на міжнародному рівні. Правда про ту ніч у Молодіжному рано чи пізно стане частиною вироку тим, хто віддав наказ.

Справедливість для загиблих полонених — це не лише юридичний обов’язок. Це питання нашої колективної пам’яті та відповідальності перед тими, хто віддав життя за Україну.