Нафтопровід Дружба — одна з найпотужніших трубопровідних систем світу, яка вже понад шістдесят років перекачує нафту через кордони кількох держав. Побудований у радянську епоху як інструмент економічної інтеграції країн соціалістичного табору, він і сьогодні залишається критично важливим для транзиту енергоносіїв до Угорщини, Словаччини та Чехії. Українська ділянка цього трубопроводу протяжністю майже 700 кілометрів не лише приносить державі суттєві транзитні доходи, а й символізує стійкість національної інфраструктури в умовах війни.

Система складається з двох паралельних ниток, які забезпечують надійність та можливість технічного обслуговування без повної зупинки. Загальна пропускна здатність магістралі сягає 1,2–1,4 мільйона барелів на добу, а в окремі періоди теоретичний потенціал наближався до 2 мільйонів. Для України це не абстрактні цифри: саме через нашу територію проходить південна гілка, яка безпосередньо впливає на енергетичну безпеку кількох країн ЄС та на наповнення державного бюджету транзитними платежами.

У 2024 році південною гілкою через Україну прокачали близько 11,36 мільйона тонн нафти. Це забезпечило майже 10 мільярдів гривень транзитних надходжень. Такі обсяги роблять нафтопровід Дружба важливим економічним активом навіть у період активної диверсифікації енергетичних маршрутів Європою.

Історія створення: від рішення 1958 року до запуску в 1964-му

Рішення про будівництво нафтопроводу ухвалили 1958 року на засіданні Ради економічної взаємодопомоги в Празі. Метою було забезпечити стабільне постачання нафти з Волго-Уральського регіону до Польщі, Чехословаччини, Угорщини та НДР. Угоду між урядами СРСР, Польщі, Чехословаччини, Угорщини та НДР підписали 18 грудня 1959 року.

Будівництво першої нитки стартувало 10 грудня 1960 року. Вже 6 лютого 1962 року перші тонни нафти досягли Чехословаччини — спочатку частково залізницею до Бродів, а згодом повністю трубопроводом. Постачання до Угорщини розпочалося у вересні 1962 року. Повністю система запрацювала у жовтні 1964 року. Другу нитку проклали у 1969–1974 роках, що суттєво підвищило надійність та пропускну здатність.

Українська частина магістралі почала формуватися вже на ранніх етапах. Станція Броди стала ключовим розподільчим вузлом. Саме тут нафта з південної гілки могла спрямовуватися далі до Словаччини та Угорщини або з’єднуватися з трубопроводом Одеса–Броди для альтернативних маршрутів.

Маршрут та технічні характеристики

Нафтопровід Дружба бере початок у Альметьєвську (Татарстан), проходить через Самару та Унечу в Росії, досягає Мозиря в Білорусі, де розгалужується. Північна гілка прямує до Польщі та Німеччини. Південна — через Україну до Словаччини, Угорщини та Чехії.

Українська ділянка південної гілки тягнеться від кордону з Білоруссю до кордону зі Словаччиною. Вона включає дві паралельні нитки загальною протяжністю близько 1386 кілометрів (691 км першої та 695 км другої). Ключова перекачувальна станція розташована в Бродах — найбільшій на цьому маршруті.

Дані про технічні характеристики нафтопроводу на основі інформації Укртранснафти.

Паралельні нитки дозволяють проводити планові ремонти однієї лінії без повної зупинки прокачування. Зміна діаметра після Бродів на першій нитці пояснюється розподілом потоків: частина нафти прямує до Словаччини та Чехії, а менший діаметр оптимізує тиск на завершальному відрізку. Станція Броди виконує роль головного «мозкового центру» української ділянки — тут відбувається облік, контроль якості та розподіл потоків.

Економічне значення для України

Транзит нафти через українську частину нафтопроводу Дружба генерує стабільні валютні надходження. У 2023–2024 роках платежі сягали 9,4–10 мільярдів гривень щорічно. Ці кошти спрямовуються до державного бюджету та частково використовуються для підтримки енергетичної інфраструктури.

Крім прямих доходів, магістраль забезпечує робочі місця для тисяч фахівців Укртранснафти. Обслуговування станцій, моніторинг труб, ремонтні роботи — усе це створює кваліфіковану зайнятість у західних регіонах України. Під час війни збереження працездатності трубопроводу стало питанням не лише економіки, а й національної стійкості.

З’єднання з трубопроводом Одеса–Броди в районі Бродів історично дозволяло використовувати систему для постачання альтернативних сортів нафти — наприклад, з Каспійського регіону. Це давало Україні певну гнучкість у переговорах про транзитні умови та сприяло розвитку портової інфраструктури на Чорному морі.

Сучасні виклики: атаки, ремонт та відновлення роботи

У ніч проти 27 січня 2026 року російський безпілотник уразив лінійну виробничо-диспетчерську станцію в районі Бродів. Пошкодження виявилися серйозними — всередині трубопроводу виникла пожежа, що призвело до зупинки прокачування російської нафти південною гілкою.

Південна гілка забезпечувала значну частку нафтопостачання для Угорщини та Словаччини. Зупинка викликала гостру реакцію цих країн та призвела до дипломатичних суперечок. Угорщина та Словаччина вимагали якнайшвидшого відновлення, одночасно блокуючи окремі рішення ЄС щодо фінансової допомоги Україні.

Українські фахівці Укртранснафти провели ремонт у стислі строки попри постійні безпекові ризики. 22 квітня 2026 року транзит відновили. Це дозволило розблокувати пакет фінансової допомоги ЄС обсягом 90 мільярдів євро та продовжити координацію санкційної політики.

Відновлення роботи нафтопроводу Дружба у квітні 2026 року продемонструвало професіоналізм українських енергетиків та здатність держави виконувати міжнародні зобов’язання навіть в умовах активних бойових дій.

Перспективи та роль у диверсифікації

Попри відновлення прокачування, європейські країни продовжують курс на зменшення залежності від російської нафти. Угорщина та Словаччина залишаються одними з останніх споживачів російської сировини через трубопровід завдяки географічним та логістичним особливостям. Для України це означає збереження транзитних доходів у короткостроковій перспективі, але й необхідність планувати альтернативні сценарії.

Система Одеса–Броди, з’єднана з Дружбою в Бродах, може використовуватися для реверсних поставок або постачання неросійської нафти. Розвиток таких можливостей посилює енергетичну незалежність України та зменшує вразливість до зовнішнього тиску.

Нафтопровід Дружба залишається важливим елементом європейської енергетичної мапи. Його українська ділянка — це не лише інженерна споруда, а й об’єкт національної інфраструктури, який вимагає постійної уваги, модернізації та захисту. У 2026 році система продовжує працювати, підтверджуючи, що навіть радянська спадщина може слугувати інтересам сучасної України за умови професійного управління та надійного захисту.