На фасадах київських будівель — від модерністських шкіл до історичних особняків 1903 року — з’являються масштабні зображення. Вони яскраві, часто символічні, іноді повторюють одні й ті самі мотиви. За цими роботами стоїть Євгенія Фуллен — художниця, яка починала як фотомисткиня ще з 13 років, а сьогодні курує великі муральні проєкти та очолює творче об’єднання Fullenko Muralles.

Її мурали присвячені міфології, соціальним темам і українським героям. Водночас багато з них з’являються без дозволів на охоронюваних будівлях, що викликає протести мешканців, виклики поліції та гучні дискусії в Київраді. Фуллен не зупиняється: адаптує ескізи, продовжує роботу на тих самих локаціях і залучає команду художників. Це робить її однією з найпомітніших і найсуперечливіших постатей сучасного київського вуличного мистецтва.

Її діяльність висвітлює важливі питання: хто має право розмальовувати місто, як поєднати свободу творчості з охороною спадщини та чи може мистецтво на стінах ставати інструментом соціальних змін у воєнний час.

Від камери до пензля на фасадах

Євгенія Фуллен починала свій шлях у мистецтві з фотографії. Ще підлітком вона взяла в руки камеру і з того часу не розлучалася з нею. Тематика її знімків — міфологія та казкові мотиви. Героями кадрів часто ставали реальні люди, яких вона перетворювала на персонажів власних історій. Фотографія залишалася головною любов’ю, а з часом переросла в масштабніші проєкти.

Перехід до муралів став логічним продовженням. Великий формат дозволяв говорити з містом безпосередньо, виносити теми на публічний простір і залучати команду. Так з’явилося творче об’єднання Fullenko Muralles. У проєктах беруть участь різні художники — Тіна Діденко, Юрій Козлов, Євгеній Кучер та інші. Фуллен виступає кураторкою, авторкою ескізів і координаторкою. Деякі роботи створюються безкоштовно, у вільний час, попри війну — наприклад, на території київського інтернату для дітей і дорослих з інвалідністю в межах серії «Міфологія стежками України».

Такий командний підхід дозволяє реалізовувати великі за площею роботи швидко. Водночас саме через нього виникають питання: чи всі мурали — це особиста творчість Фуллен чи колективний продукт, де авторство розмите.

Соціальні серії та перші гучні роботи

Однією з найвідоміших стала серія «Народжені з попелу» 2021 року. Мурали присвячені проблемі домашнього насильства. На стінах з’являлися образи жінок, які пережили травму, і символи відновлення. Ця тема продовжилася й пізніше — на будівлі Святошинської районної державної адміністрації по вулиці Якуба Коласа, 6А. Там зобразили шахову дошку, жінку та лицаря, що стоїть на колінах. Робота з’явилася на початку жовтня і одразу привернула увагу.

Інша серія — «Міфологія стежками України» — створювалася на території закладу для дітей з інвалідністю. Команда працювала безкоштовно, перетворюючи стіни на казковий простір. Такі проєкти показують бажання Фуллен використовувати мистецтво для підтримки вразливих груп і привернення уваги до важливих питань.

Паралельно з цим з’являлися роботи, присвячені актуальним подіям. Мурал із Валерієм Залужним у Святошинському районі намалював художник із команди Фуллен. Портрет головнокомандувача мав надихати й нагадувати про стійкість. Пізніше його вирішили перенести на іншу локацію — рішення ухвалили після обговорень.

Інформація про мурали базується на матеріалах BigKyiv та life.pravda.com.ua.

Скандали: дозволи, протести та звинувачення

Більшість суперечок навколо Євгенії Фуллен пов’язані з відсутністю погоджень. На вулиці Січових Стрільців, 31 мешканці викликали поліцію, коли побачили початок робіт на історичному будинку. Департамент охорони культурної спадщини КМДА визнав дії неправомірними й зобов’язав художницю стерти зображення за власний рахунок. Аналогічна історія повторилася на Виноградарі: ескіз спочатку облили фарбою, потім зафарбували комунальники, а Фуллен усе одно повернулася до роботи на тій самій стіні.

Депутати Київради Євгенія Кулеба та Ксенія Семенова неодноразово критикували ситуацію. Вони говорили про можливе «серйозне лобі», сумнівну художню якість окремих робіт (перекошені пропорції, відсутність анатомії) та те, що мурали часто зображують подруг художниці. Ходили чутки, що Фуллен прагне потрапити до Книги рекордів Гіннеса як авторка найбільшої кількості муралів у одному місті. Сама художниця на критику відповідала, що не сприймає зауважень від людей, які «сидять на дивані й нічого не роблять».

У відповідь на ці історії з’явилася петиція з вимогою призупинити створення нових муралів до впровадження прозорого механізму погодження за участі громади та експертів. Петиція набрала необхідну кількість голосів і розглядалася в Київраді. У листопаді 2023 року КМДА тимчасово заборонила нові мурали в місті. Фуллен заявляла, що отримала дозвіл на деякі роботи ще до мораторію, і продовжувала.

У 2025 році вона планувала мурал на честь полеглого воїна Тараса Давидюка в центрі Рівного, однак там дозволу не дали. Натомість монументальний портрет з’явився на Набережній у Києві — знову під керівництвом Фуллен і знову з обговореннями в медіа.

Мистецтво для міста чи самоуправство?

Прихильники Фуллен бачать у її роботах спробу оживити сірі стіни, привернути увагу до важливих тем — від домашнього насильства до стійкості України. У воєнний час портрет Залужного чи міфологічні сюжети можуть сприйматися як жест підтримки й нагадування про красу попри все. Командний формат дозволяє створювати великі проєкти швидко й залучати молодих художників.

Критики наголошують на іншому. Охоронювані будівлі — це не полотно для експериментів. Відсутність узгодження з департаментом, ігнорування думки мешканців і депутатів підриває довіру до процесу. Деякі роботи виглядають поспіхом виконаними, а повторення ескізів на різних локаціях викликає питання про оригінальність. Крім того, коли мурал з’являється на стіні РДА чи навчального закладу без широкого обговорення, виникає враження, що публічний простір використовується для приватних цілей.

Ця суперечка — не лише про одну художницю. Вона відображає ширшу проблему: як у місті з багатою архітектурною спадщиною знайти баланс між вуличним мистецтвом і збереженням історичного обличчя. Багато європейських міст уже створили чіткі правила — комісії, конкурси ескізів, громадські слухання. Київ досі шукає свій шлях.

Євгенія Фуллен демонструє наполегливість, якої не вистачає багатьом митцям: вона повертається на ті самі стіни навіть після офіційних заборон і зафарбовувань.

Що залишається після всіх суперечок

Попри всі конфлікти, мурали Фуллен і її команди стали частиною київського пейзажу. Деякі з них уже перемістили або зафарбували, інші продовжують жити на стінах і провокувати розмови. Фотографічна спадщина художниці — міжнародні виставки в понад двадцяти країнах — залишається менш помітною на тлі муральних скандалів, але саме вона сформувала її візуальну мову.

Fullenko Muralles продовжує працювати. Нові ескізи, нові локації, нові обговорення. Для одних це приклад того, як мистецтво пробивається крізь бюрократію й байдужість. Для інших — симптом відсутності чітких правил і поваги до міста як спільного простору.

Київ змінюється щодня. На його стінах з’являються все нові зображення. Питання, яке ставить діяльність Євгенії Фуллен, залишається відкритим: яким ми хочемо бачити це місто — яскравим полотном для сміливих експериментів чи дбайливо збереженим історичним організмом, де зміни відбуваються прозоро й за згодою тих, хто тут живе.

Саме в таких дебатах народжується розуміння, що публічне мистецтво — це не тільки фарба на стіні, а й відповідальність перед людьми, які щодня проходять повз неї.

Наполегливість Фуллен змушує владу, активістів і самих художників шукати нові правила гри — і це, можливо, найцінніший наслідок усіх скандалів навколо її імені.