У 2021 році Верховна Рада ухвалила спеціальний закон, який чітко визначає антисемітизм та встановлює механізми протидії йому. Документ набрав чинності восени того ж року й одразу став важливою частиною українського антидискримінаційного законодавства. У квітні 2026 року Президент підписав зміни до Кримінального кодексу, які зробили відповідальність за прояви антисемітизму конкретною та суворою. Ці кроки свідчать про послідовну політику держави щодо захисту прав національних меншин і збереження історичної пам’яті.

Закон «Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні» № 1770-IX створює правову рамку, де антисемітизм розглядається не як абстрактна ідея, а як конкретні дії, що підлягають покаранню. Він захищає як осіб єврейського походження, так і тих, кого помилково ототожнюють із ними. У період війни, коли інформаційні атаки та фейки можуть розпалювати ненависть, такий інструмент набуває особливої ваги для збереження суспільної злагоди.

Документ не лише забороняє антисемітизм, а й передбачає три види відповідальності — цивільну, адміністративну та кримінальну. Це дозволяє реагувати на різні за тяжкістю прояви: від публічних образ до насильницьких дій чи знищення культурної спадщини. Розуміння механізмів закону допомагає громадянам, правоохоронцям і громадським організаціям ефективно діяти в межах правового поля.

Як закон визначає антисемітизм

Стаття 1 базового закону дає чітке визначення: антисемітизм — це певне сприйняття євреїв, що виражається як ненависть до євреїв. Риторичні та фізичні прояви антисемітизму спрямовані на євреїв чи неєвреїв та/або їхню власність, установи, релігійні місця єврейської громади. Це формулювання повністю відповідає міжнародним стандартам і дозволяє кваліфікувати як прямі заклики до насильства, так і приховані форми дискримінації.

Антисемітизм за українським законом охоплює дії проти будь-яких осіб або об’єктів, пов’язаних із єврейською ідентичністю, незалежно від того, чи є жертва євреєм за походженням.

Таке визначення важливе, бо воно не обмежується лише етнічною ознакою. Воно захищає синагоги, єврейські школи, кладовища, меморіали та навіть неєвреїв, яких нападники сприймають як представників громади. Це робить закон універсальним інструментом протидії ненависті на ґрунті упереджень.

Які дії закон вважає проявами антисемітизму

Стаття 2 перелічує конкретні прояви, які підпадають під заборону. Цей список є вичерпним і дозволяє правоохоронним органам точно кваліфікувати правопорушення. Кожен пункт має чіткі юридичні ознаки, що спрощує збирання доказів та притягнення винних до відповідальності.

• Заперечення у праві самоідентифікації осіб єврейського походження — спроби позбавити людину права визначати себе євреєм або примусово нав’язувати іншу ідентичність.
• Заклик, приховування або виправдання вбивства чи заподіяння шкоди особам єврейського походження — прямі або непрямі заклики до насильства.
• Висловлення неправдивих відомостей, ненависницьких та таких, що озлоблюють, заяв про осіб єврейського походження — поширення наклепів та стереотипів.
• Публічні висловлювання про колективну відповідальність євреїв за дії окремих осіб — класична форма колективної провини.
• Заперечення факту переслідування і масового знищення євреїв під час Другої світової війни (Голокост) — кримінально каране спотворення історії.
• Виготовлення, поширення матеріалів антисемітського змісту та публічне використання відповідних символів — пропаганда ненависті.
• Умисне пошкодження або руйнування будівель, споруд та релігійних об’єктів єврейської громади з мотивів антисемітизму.
• Умисне пошкодження, руйнування або осквернення місць поховань, пам’ятників та меморіалів, присвячених особам єврейського походження.
• Нетерпимість до осіб неєврейського походження, яких ідентифікували як євреїв — захист і тих, кого помилково вважають жертвами.
• Заклики до антисемітизму — будь-які публічні або приватні заклики до ворожнечі.

Цей перелік охоплює як вербальні, так і фізичні дії. Наприклад, заперечення Голокосту не є просто «іншою думкою» — воно підриває пам’ять про загибель шести мільйонів людей і може стати підставою для кримінального переслідування. Пошкодження синагоги чи меморіалу розглядається не лише як вандалізм, а як злочин на ґрунті ненависті з відповідними наслідками.

Яка відповідальність передбачена за прояви антисемітизму

Закон встановлює три рівні відповідальності. Цивільна відповідальність полягає у відшкодуванні матеріальної та моральної шкоди потерпілому через суд. Адміністративна — у штрафах та інших санкціях за Кодексом України про адміністративні правопорушення. Кримінальна — найсуворіша форма, що застосовується за умисні дії, які становлять суспільну небезпеку.

Ключовим інструментом кримінальної відповідальності стала стаття 161 Кримінального кодексу України після змін, внесених Законом № 2037-IX. З квітня 2026 року прояви антисемітизму прямо згадані в диспозиції статті, що усуває будь-які сумніви щодо кваліфікації таких дій.

Дані покарання розраховані на основі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Навіть базова санкція частини першої вже передбачає реальне обмеження волі до п’яти років, а за обтяжуючих обставин максимальне покарання сягає восьми років позбавлення волі. Це демонструє серйозність держави у протидії таким злочинам.

За прояви антисемітизму, вчинені організованою групою або такі, що спричинили тяжкі наслідки, закон передбачає покарання у вигляді позбавлення волі від п’яти до восьми років.

Як закон діє на практиці та чому це важливо

Застосування закону покладається на Національну поліцію, органи прокуратури та суди. Потерпілі або їхні представники можуть звертатися із заявами про правопорушення. Громадські єврейські організації часто надають правову підтримку та допомагають фіксувати докази. У випадках пошкодження пам’яток чи релігійних споруд долучаються також органи охорони культурної спадщини.

Важливо, що закон вимагає доведення умислу. Не кожна критика політики Ізраїлю чи історична дискусія автоматично стає антисемітизмом. Лише дії, що містять ненависть, заклики до насильства чи колективну відповідальність, підпадають під санкції. Це баланс між свободою слова та захистом від розпалювання ворожнечі.

У контексті сучасної України закон виконує кілька функцій одночасно: захищає права громадян, зберігає історичну пам’ять про Голокост, протидіє дезінформації та підтримує імідж країни як правової держави, що дотримується міжнародних стандартів у сфері прав людини. Він доповнює загальні норми про заборону дискримінації та розпалювання міжнаціональної ворожнечі.

Громадяни, які стикаються з проявами антисемітизму, мають право на захист через суди та правоохоронні органи. Водночас держава очікує від суспільства поваги до різноманітності та неприйняття будь-яких форм ненависті. Закон про антисемітизм — це не лише покарання, а й інструмент формування культури толерантності, де кожен громадянин почувається захищеним незалежно від походження чи віросповідання.