У 2025 році населення Китаю скоротилося на 3,39 мільйона осіб і становило приблизно 1,405 мільярда. Це вже четвертий рік поспіль природного зменшення: народжених виявилося лише 7,92 мільйона, а померлих — 11,31 мільйона. Коефіцієнт народжуваності впав до 5,63 на тисячу жителів — найнижчого показника з 1949 року. Сумарний коефіцієнт фертильності коливається за різними оцінками між 0,9 і 1,0, що ставить країну в один ряд із Південною Кореєю, Тайванем і Сінгапуром за найнижчими рівнями у світі.

Ці цифри — не просто статистика. Вони відображають глибокі структурні зміни, які сформувалися десятиліттями жорсткого державного регулювання народжуваності, стрімкої урбанізації та зміни соціальних орієнтирів молодого покоління. Демографічна ситуація в Китаї сьогодні визначає не лише внутрішню політику Пекіна, а й впливає на глобальні ланцюги постачання, ринки праці та перспективи економічного зростання другої за величиною економіки світу.

Історичний контекст: від післявоєнного буму до жорсткого контролю

Після утворення КНР у 1949 році населення країни зросло з 540 мільйонів до майже 1,4 мільярда до середини 2010-х. У 1950–1960-х роках щорічно народжувалося 17–20 мільйонів дітей. Швидке зростання на тлі обмежених ресурсів і наслідків Великого стрибка змусило уряд шукати інструменти стримування. З 1980 року почала діяти політика однієї дитини (для міських сімей — суворо одна, для сільських — часто дві).

Політика супроводжувалася системою штрафів, обмеженням доступу до соціальних послуг і, у деяких випадках, примусовими заходами. Офіційно вона завершилася у 2015–2016 роках. За оцінками, вона запобігла сотням мільйонів народжень, але водночас прискорила старіння та створила довгострокові диспропорції. Перехід до універсальної політики двох дітей у 2016 році, а потім трьох — у 2021-му, не дав очікуваного ефекту. Короткочасне зростання народжуваності 2016–2017 років швидко зійшло нанівець.

Сучасні показники: цифри, які не залишають сумнівів

Ось ключові дані за 2025 рік, що характеризують поточну демографічну ситуацію в Китаї:

Джерела даних: Національне бюро статистики Китаю та оцінки ООН.

Ці показники демонструють класичну ситуацію «демографічного переходу» на пізній стадії: низька народжуваність поєднується зі зростаючою тривалістю життя (близько 79 років). Результат — природне зменшення населення, яке посилюється з кожним роком.

Старіння населення: швидкість, якої не знала історія

Частка людей віком 60+ років у 2024 році сягнула 22 % (понад 310 мільйонів). До 2025–2026 років цей показник уже перевищує 23 %. Частка 65+ становить близько 14–15 % і продовжує швидко зростати. За прогнозами, до 2035 року люди 65+ складатимуть близько 25 %, а до 2050 року — майже третину населення.

Така швидкість старіння не має аналогів у великих країнах. Японія та Південна Корея проходили цей шлях повільніше й на вищому рівні добробуту. У Китаї ж процес відбувається на тлі ще відносно невисокого ВВП на душу населення. Коефіцієнт демографічного навантаження (кількість працездатних на одного літнього) погіршується: з нинішніх приблизно 4–5 до менш ніж 2 до 2050 року. Це означає, що менша кількість працівників має утримувати дедалі більшу кількість пенсіонерів.

Спадщина політики однієї дитини: гендерний дисбаланс

Одним із найбільш видимих наслідків жорсткого регулювання 1980–2015 років стало порушення природного співвідношення статей. У пікові роки народжувалося 118–121 хлопчиків на 100 дівчаток. Сьогодні загальне співвідношення статей у населенні становить близько 104 чоловіків на 100 жінок. У вікових когортах 15–35 років дисбаланс помітніший — до 110–115 чоловіків на 100 жінок у деяких групах.

Це призвело до появи мільйонів «зайвих» чоловіків, особливо в сільській місцевості. Проблема «голими гілками» (чоловіки, які не можуть створити сім’ю) залишається актуальною й у 2026 році, хоча й поступово пом’якшується. Вона впливає на шлюбний ринок, соціальну стабільність та, за деякими оцінками, на рівень злочинності в окремих регіонах.

Економічні та соціальні наслідки

Скорочення робочої сили вже тисне на окремі галузі — будівництво, виробництво, логістику. Пенсійна система в багатьох провінціях відчуває дефіцит: витрати на виплати перевищують внески, і держава змушена виділяти трильйони юанів субсидій щороку.

Водночас формується «срібна економіка» — ринок товарів і послуг для літніх людей: медичний туризм, спеціалізоване житло, фармацевтика, догляд вдома. Деякі провінції, наприклад Хайнань, активно позиціонують себе як центри для пенсіонерів.

Для молодих сімей головні бар’єри — висока вартість житла в містах, конкурентна система освіти («тигрове виховання»), недостатня доступність якісного дитячого садка та нерівномірний розподіл домашніх обов’язків. Середній вік першого шлюбу жінок перевищує 30 років, а народження дитини часто відкладається ще на кілька років.

Урядові заходи: від дозволу до стимулів

Після 2016 року Китай послідовно розширював дозволи: спочатку дві дитини, з 2021-го — три. Додатково запроваджено податкові пільги, одноразові виплати, продовжену декретну відпустку, субсидії на догляд за дітьми (наприклад, 3600 юанів на рік до трирічного віку в деяких програмах 2025 року), будівництво державних садків та пропаганду сімейних цінностей.

Попри це, народжуваність продовжує падати. Експерти зазначають, що фінансові стимули самі по собі недостатні, коли структурні проблеми — вартість життя, житло, кар’єрні ризики для жінок — залишаються невирішеними. Деякі регіони експериментують з додатковими заходами: пільгове житло для багатодітних, пріоритет у працевлаштуванні, але масштабного перелому поки не спостерігається.

Що чекає попереду: прогнози та сценарії

За оцінками ООН та незалежних демографів, до 2035 року Китай може втратити близько 60 мільйонів осіб — приблизно стільки, скільки живе у Франції. До 2050 року скорочення може сягнути 200–250 мільйонів порівняно з піковими значеннями. До кінця століття населення, за середнім сценарієм, може зменшитися до 630–650 мільйонів — рівня кінця 1950-х.

Навіть якщо фертильність дещо зросте до 1,3–1,5, інерція вікової структури (малі когорти 2000–2020-х років) означатиме продовження скорочення ще десятиліттями. Уряд розглядає підвищення пенсійного віку, розвиток автоматизації та штучного інтелекту для компенсації нестачі робочої сили, а також поступове залучення мігрантів — хоча остання опція politically чутлива.

Демографічна ситуація в Китаї 2026 року — це вже не майбутня загроза, а реальність, з якою країна живе щодня. Вона вимагає не лише нових програм підтримки сімей, а й глибокої перебудови соціальної моделі: від ставлення до ролі жінки в суспільстві до організації системи догляду за літніми людьми. Як саме Пекін впорається з цим викликом, значною мірою визначить траєкторію розвитку Китаю та його місце у світі в найближчі десятиліття.