Ще в 2013 році сюди щодня прилітали десятки рейсів. Пасажири з Донеччини летіли до Стамбула, Франкфурта, Києва та інших міст, а новий термінал, збудований до Євро-2012, приймав понад мільйон людей на рік. Сучасна злітно-посадкова смуга завдовжки чотири кілометри дозволяла сідати навіть важким лайнерам. Аеропорт імені Сергія Прокоф’єва виглядав як справжня повітряна брама Сходу України.

Усе змінилося за лічені місяці. 26 травня 2014 року перші снаряди впали на територію летовища. Цивільні рейси припинилися назавжди. Натомість почалася одна з найзапекліших оборонних епопей сучасної української історії — 242 дні, коли українські воїни тримали позиції в руїнах, а ворог кидав на них артилерію, танки й «Гради».

Нещодавно, вже у 2026 році, Донецький аеропорт знову опинився в центрі уваги. Окупанти намагалися перетворити його руїни на базу для запуску ударних дронів типу «Шахед». Українські підрозділи Сил безпілотних систем Збройних сил України встановили над об’єктом вогневий контроль і систематично знищують ворожу інфраструктуру. Історія кола замкнулася: те, що колись символізувало мирне небо, знову стало полем бою за право України бути собою.

Від надій на майбутнє до першої лінії оборони

Реконструкція Донецького аеропорту почалася задовго до війни. У 2007 році стартували роботи зі оновлення злітно-посадкової смуги, а до 2011 року її повністю модернізували. Новий пасажирський термінал відкрили напередодні чемпіонату Європи з футболу. Інвестиції перевищили початкові плани в кілька разів, але результат вражав: сучасний комплекс, здатний обслуговувати міжнародні рейси.

Пасажиропотік зростав швидко. У 2012 році аеропорт прийняв мільйон пасажирів, а вже наступного року — понад 1,1 мільйона. Це був пік. Летіли до Туреччини, Німеччини, інших країн Європи. Базовим перевізником стала «Донбасаеро», працювали й іноземні авіакомпанії. Донецьк відчував себе частиною великого авіаційного світу.

Джерело: дані авіаційної статистики та Укрінформ

Коли в квітні-травні 2014 року російські гібридні сили почали захоплювати адміністративні будівлі в Донецьку, аеропорт став однією з ключових точок. 26 травня українські підрозділи провели операцію з його зачистки. Цивільні рейси припинилися того ж ранку. Офіційно роботу аеропорту зупинили на початку червня. З того моменту почався відлік 242 днів оборони.

«Кіборги» проти бетону: 242 дні, які не зламали дух

Ворог кидав на аеропорт усе, що мав: артилерію калібру 152 мм, танки, реактивні системи залпового вогню. Новий термінал перетворився на суцільні руїни. Українські воїни займали позиції в підвалах, на поверхах, у технічних приміщеннях. Постійно ротація — понад дві з половиною тисячі людей пройшли через цей пекельний форпост.

Саме тут народилося слово «кіборги». Ворог спочатку вживав його з іронією — мовляв, ці люди витримують таке, що не під силу звичайній людині. Згодом це прізвисько стало символом гордості. Бійці тримали оборону навіть тоді, коли диспетчерська вежа завалилася 13 січня 2015 року після місяців щоденних обстрілів. Вона стала однією з останніх візуальних домінант, яку ще можна було побачити здалеку.

Найтрагічніші дні припали на середину січня. 19–20 січня окупанти підірвали перекриття терміналу. Тоді загинуло багато захисників. Деякі групи ще дві доби тримали позиції в пожежному депо без зв’язку з основними силами. Останні українські воїни залишили територію 22–23 січня 2015 року. Офіційно День вшанування захисників Донецького аеропорту відзначають 20 січня — саме тоді завершилася активна фаза боїв за основні об’єкти.

За 242 дні загинуло близько 100–109 українських воїнів (за даними «Книги пам’яті полеглих за Україну» та Міністерства оборони). Понад 440–500 отримали поранення. П’ятьом захисникам присвоїли звання Героя України посмертно. Ворог втратив сотні людей і значну кількість техніки. Але головне — аеропорт не став легкою перемогою, яку можна було швидко показати як «повернення контролю».

Руїни, що продовжують жити в пам’яті

Після відходу українських сил новий термінал повністю зруйнували. Злітна смуга, рульові доріжки, ангари — усе зазнало пошкоджень. На папері комунальне підприємство «Міжнародний аеропорт Донецьк» продовжувало існувати. У штаті числилися сотні працівників, більшість з яких перебувала у відпустках без збереження зарплати. Юридично летовище «працювало», хоча фізично там уже давно нічого не літало.

Окупація тривала. Російські війська повністю захопили територію після лютого 2022 року. Руїни стояли мовчазно — німий свідок того, що навіть бетон може стати фортецею, якщо за ним стоять люди з непохитною волею.

2025–2026: нова спроба використати символ проти України

У середині 2025 року супутникові знімки зафіксували активність на території колишнього аеропорту. Окупанти почали розчищати злітну смугу від старих укріплень, будувати нові ангари та майданчики. Метою стало створення логістичного хабу та майданчика для запуску ударних безпілотників типу «Шахед» і «Герань».

Звідси планували бити по українських містах і селах. Для окупантів це мало й символічне значення: використати місце українського героїзму як майданчик для нових атак. Інфраструктуру готували швидко — з’явилися пункти підготовки дронів, склади боєголовок, системи спостереження.

Вогневий контроль ЗСУ: як дрони перетворили аеропорт на пастку

Українська відповідь не забарилася. Наприкінці грудня 2025 року підрозділи Сил безпілотних систем спільно з іншими силами завдали потужного удару по місцях зберігання та підготовки «Шахедів». Зафіксували масштабні вторинні детонації — свідчення того, що ціль була влучною.

У березні-квітні 2026 року послідували нові удари з використанням ракет ATACMS, SCALP та авіаційних бомб. А на початку червня 2026 року 1-й окремий центр Сил безпілотних систем (14-й полк) заявив про встановлення вогневого контролю над усім об’єктом.

Це перша в сучасній історії операція такого масштабу. Українські дрони систематично знищували пускові установки, транспортні засоби, екіпажі безпосередньо на смузі, інженерну техніку та склади. Одночасно велася полювання на ворожі засоби ППО та мобільні вогневі групи. Окупанти змушені були скасовувати вильоти. Аеропорт, який вони хотіли зробити безпечним тилом, перетворився на зону, де ворог не може почуватися в безпеці.

Українські воїни 2026 року продовжують справу «кіборгів» 2014–2015 років — тільки тепер інструменти інші. Дрони, точні удари та системна робота з деградації ворожої інфраструктури роблять те, що колись вимагало місяців кровопролитних боїв у бетоні.

Донецький аеропорт ніколи не повернеться до цивільного життя в найближчі роки. Але його історія продовжує писатися. Колись він приймав пасажирів з усього світу. Потім став полем найзапеклішої оборони. Сьогодні він знову нагадує: там, де ворог намагається закріпитися, українські захисники знаходять спосіб повернути ініціативу.

Бетон може зруйнуватися. Дух — ні.