Газова труба через Україну — це не просто металеві конструкції під землею. Це величезна інженерна мережа, яка понад півстоліття з’єднувала сибірські родовища з європейськими споживачами і безпосередньо впливала на енергетичний баланс усього континенту. Кожен кубометр газу, що проходив цими магістралями, ніс за собою не лише тепло в домівки, а й складні політичні розрахунки, економічні інтереси та технологічні виклики.

З 1 січня 2025 року все змінилося. Після завершення останнього п’ятирічного контракту українська газотранспортна система вперше за десятиліття працює без російського газу. У 2025 році загальний обсяг транспортування через ГТС становив близько 6,9 млрд кубометрів — переважно для внутрішніх потреб та диверсифікованого імпорту. Країна адаптувалася швидше, ніж прогнозували скептики.

З 1 січня 2025 року українська газотранспортна система працює без російського газу, і це стало поворотним моментом в енергетичній історії України та Європи.

Радянські початки: перші великі магістралі

Історія газової труби через Україну бере початок у 1960-х. У 1967 році ввели в експлуатацію газопровід «Братство» (Долина — Ужгород — західний кордон). Він став першим серйозним експортним маршрутом і забезпечив постачання газу до Чехословаччини, а згодом — до Австрії. Тоді обсяги були скромними порівняно з майбутнім, але саме цей проект показав, що Україна може бути надійним транзитером.

Наступний етап — 1970–1980-ті роки. Радянський Союз активно освоював гігантські родовища Західного Сибіру. Для доставки газу на захід побудували кілька потужних магістралей. Найвідоміша з них — Уренгой — Помари — Ужгород. Її будівництво велося рекордними темпами: основні роботи тривали 1982–1984 років. Паралельно розвивалися інші нитки коридору, які разом утворили потужну транзитну систему.

Уренгой — Помари — Ужгород: технічний гігант

Цей газопровід став символом епохи. Загальна довжина — 4451 км, з яких 1160 км проходять територією України. Діаметр труб — 1420 мм. Для порівняння: така труба майже з людський зріст у діаметрі. Робочий тиск сягає 7,4 МПа. Система має дві нитки, а пропускна здатність одного газопроводу — близько 32 млрд кубометрів на рік.

Українська ділянка перетинає десять областей: від Сумщини на півночі через Полтавщину, Вінниччину, Тернопільщину, Івано-Франківщину до Закарпаття. На цьому відрізку розташовано дев’ять компресорних станцій: Ромни, Гребінка, Софіївка, Ставище, Іллінці, Бар, Гусятин, Богородчани та Воловець. Остання станція перед кордоном — Ужгородська, звідки газ прямує далі до Словаччини та інших країн.

Газопровід долає складний рельєф: перетинає численні річки (за різними оцінками, понад 166 водних перешкод на українській частині), залізниці та автомобільні шляхи. Кожне таке перетинання — окрема інженерна задача з посиленими конструкціями та системами контролю. Компресорні станції через кожні 80–120 км підтримують тиск, щоб газ долав тисячі кілометрів без значних втрат.

Українська ГТС historically була розрахована на транспортування до 146 млрд кубометрів газу на рік до Європи — це втричі більше за проєктну потужність обох гілок «Північного потоку».

Економіка та інфраструктура: що давала труба Україні

Транзит приносив реальні гроші. За 2020–2024 роки «Газпром» перерахував НАК «Нафтогаз України» близько 6,2 млрд доларів за послуги транзиту. Частина цих коштів залишалася в системі, йшла на утримання та модернізацію ГТС, зарплати тисячам фахівців і податки до бюджету. Це була стабільна стаття доходів, яка допомагала балансувати енергетичний сектор.

Однак система вимагала постійних інвестицій. Труби старіють, компресорні станції потребують модернізації, а безпека об’єктів у воєнний час стала критичним питанням. Попри атаки на енергетичну інфраструктуру, ГТС продовжувала працювати до останнього дня контракту.

Газові кризи, «Північні потоки» та втрата обсягів

Газова труба через Україну не раз ставала інструментом тиску. У 2006 та 2009 роках через цінові суперечки постачання скорочували або припиняли, що болісно відчувала вся Європа. Це змусило європейські країни шукати альтернативи.

Запуск «Північного потоку-1» у 2011 році суттєво зменшив обсяги транзиту через Україну. «Північний потік-2» планували як ще один обхідний маршрут, але через санкції та повномасштабну агресію Росії він так і не запрацював повноцінно. Обсяги транзиту поступово падали: у останні роки дії контракту 2020–2024 вони становили в середньому близько 15 млрд кубометрів на рік до Європи.

1 січня 2025 року: історичне рішення

Україна свідомо не продовжила транзитний контракт. Пріоритетом стала національна безпека та енергетична незалежність. Деякі європейські країни, зокрема Угорщина та Словаччина, висловлювали занепокоєння, але альтернативи для них знайшлися через інші маршрути та LNG.

Прогнози про колапс не справдилися. У 2025 році Україна імпортувала близько 6,4 млрд кубометрів газу з різних джерел. Почалися тестові поставки азербайджанського газу через Трансбалканський коридор. Система зберігання та диверсифікація імпорту з Польщі, Румунії та інших напрямків дозволили пройти опалювальний сезон стабільно.

Джерело: Оператор ГТС України та технічні дані газопроводу.

ГТС сьогодні: нові завдання замість старого транзиту

Оператор ГТС України перебудував роботу. Основний фокус — надійний імпорт, використання підземних сховищ, внутрішнє транспортування та підтримка енергетичної безпеки. У січні 2026 року домовленості з польським оператором Gaz-System дозволили суттєво збільшити гарантовані потужності імпорту з північного напрямку.

Інфраструктура, яку десятиліттями будували під великий транзит, тепер служить новим цілям. Вона готова до реверсних потоків, підключення нових джерел і, potentially, до майбутніх проєктів з транспортування водню в рамках європейських планів створення водневих коридорів.

У 2025 році країна завершила рік без російського транзиту без катастрофічних наслідків для газового балансу — завдяки імпорту, реформам та стійкості системи.

Газова труба через Україну більше не є інструментом залежності. Вона перетворилася на актив, який Україна може використовувати на власних умовах. Історія цієї інженерної артерії триває, але вже в новому форматі — без старих ризиків і з більшим контролем над власною енергетичною долею.