Людмила Іванівна Марченко народилася 28 березня 1983 року в місті Сміла Черкаської області. Її життєвий шлях поєднав провінційне коріння, наполегливу працю в бізнесі та медіа, активну тренерську діяльність і стрімкий підйом у парламентську політику. У 2019 році вона увійшла до Верховної Ради дев’ятого скликання у складі фракції «Слуга народу», а вже у 2026-му стала однією з небагатьох діючих нардепок, яка отримала реальний вирок у корупційній справі.

Сьогодні ім’я Людмили Марченко найчастіше згадують у контексті гучного судового рішення. Водночас її до-політична біографія демонструє класичну історію української жінки, яка будувала кар’єру в умовах незалежної України: кілька вищих освіт, робота в великих компаніях, власний бізнес і допомога внутрішньо переміщеним особам. Цей контраст між ранніми досягненнями та пізнішими подіями робить її фігуру особливо показовою для розуміння українських еліт останніх років.

Дитинство та юність у Смілі

Сміла — типове українське місто на Черкащині з промисловим минулим і спокійним ритмом життя. Саме тут Людмила Марченко провела перші роки. У 2000-му вона закінчила місцеву школу номер сім. Батьки не були публічними людьми, тому деталі сімейного виховання залишаються приватними. Вже тоді вона вирізнялася цілеспрямованістю: після школи дівчина вирішила здобути серйозну освіту і переїхала до Тернополя.

Тернопіль став для неї справжнім стартом. У Західноукраїнському національному університеті (тодішньому Тернопільському національному економічному університеті) Марченко здобула одразу три спеціальності: «Підприємництво», «Фінанси та оподаткування» та «Економічна кібернетика». Така комбінація рідкісна навіть сьогодні — вона поєднує практичні навички ведення бізнесу, розуміння фінансових потоків і знання сучасних інформаційних технологій.

Отримання трьох вищих освіт одночасно свідчить про надзвичайну працездатність і стратегічне мислення молодої жінки, яка вже тоді розуміла: в українській економіці успіх вимагає універсальності.

Перші кроки в медіа та бізнесі

Після університету Людмила Марченко почала кар’єру в медіакорпорації «ВІА». Вона пройшла шлях від звичайного рекламного агента до керівника рекламної групи, а згодом — до директора з реклами. Цей досвід дав їй глибоке розуміння комунікацій, роботи з клієнтами та формування брендів. Пізніше вона очолювала радіохолдинг «Ретро та Люкс ФМ», де керувала колективом і відповідала за програмну політику.

Далі були посади маркетолога в Національній торговій компанії та координаторки консалтингової компанії в Тернопільській області. Вона співпрацювала з міськими та районними центрами зайнятості, проводила тренінги для безробітних. Паралельно вела власний ФОП у сфері ресторанного бізнесу — у Тернополі їй належав заклад «Бограч». Практичний досвід підприємництва став цінним доповненням до теоретичних знань.

Робота в «Епіцентрі», «Новій лінії» та допомога ВПО

Найбільш помітним етапом перед політикою стала робота провідним фахівцем департаменту навчання та розвитку персоналу в ТОВ «Епіцентр К» та ТОВ «Нова лінія». Великі ритейлери потребували системного підходу до корпоративного навчання, мотивації співробітників і формування культури компанії. Марченко займалася саме цим — розробляла програми, проводила тренінги, оцінювала ефективність.

Окремо варто згадати її діяльність як фасилітаторки в проєкті ПРООН «Розвиток навичок підприємницької діяльності серед ВПО та місцевого населення Луганської та Донецької областей». Після 2014 року сотні тисяч людей втратили домівки на сході. Багато з них опинилися в нових регіонах без роботи та звичного соціального середовища. Програма ПРООН допомагала їм опанувати базові навички підприємництва — від написання бізнес-плану до розуміння ринку. Людмила Марченко проводила такі навчання, і це був не просто формальний обов’язок, а реальна підтримка людей у кризовий період.

Політичний прорив 2019 року

У 2019-му Україна пережила чергову хвилю політичного оновлення. Партія «Слуга народу» Володимира Зеленського набрала рекордну кількість голосів, обіцяючи «нові обличчя» та боротьбу з корупцією. Людмила Марченко увійшла до списку партії під номером 63. На момент виборів вона проживала в Тернополі та працювала в «Епіцентрі». 29 серпня 2019 року вона офіційно набула повноважень народної депутатки.

У Верховній Раді її призначили до Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи. Вона очолила підкомітет з питань законодавства про статус народного депутата. Це один з ключових комітетів, який формує правила поведінки для самих парламентарів. Додатково вона стала співголовою групи з міжпарламентських зв’язків з Грузією та членкинею групи з Азербайджаном. У грудні 2019-го увійшла до міжфракційного об’єднання «Гуманна країна», створеного за ініціативи UAnimals.

Резонансні заяви та внутрішньопартійні події

У 2020 році під час конфлікту в Нагірному Карабасі Марченко заявила, що Україна нібито готова надати військову допомогу Азербайджану. Заяву швидко спростували і міністр закордонних справ, і сам президент — її назвали особистою думкою, яка не відповідає офіційній позиції держави. Цей епізод показав, що депутатка готова висловлювати власну позицію навіть тоді, коли вона розходиться з лінією партії.

12 липня 2023 року, після повідомлення про підозру від НАБУ, Тернопільська обласна організація «Слуги народу» достроково припинила її повноваження в партії. 12 липня 2023-го Марченко виключили з фракції. Це стало початком нового, набагато драматичнішого етапу її публічної біографії.

Гучна справа про хабар та систему «Шлях»

5 липня 2023 року Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура повідомили про підозру Людмилі Марченко та її помічниці Анастасії Колеснік. За версією слідства, вони отримали хабар за сприяння у виїзді військовозобов’язаного за кордон через систему «Шлях».

Система «Шлях» — це механізм, за яким обласні військові адміністрації видають дозволи на виїзд з України чоловікам призовного віку під час воєнного стану. Дозволи потрібні для роботи за кордоном, лікування, супроводу дітей чи гуманітарних місій. Зловживання цією системою стало однією з найпоширеніших корупційних схем після повномасштабного вторгнення. Справа Марченко — один з найгучніших прикладів.

Слідство зібрало значний обсяг доказів: переговори, листування, відео фіксацію. Особливо резонансним став момент, коли під час обшуку в будинку нардепки вона намагалася викинути гроші за паркан. 19 березня 2026 року Вищий антикорупційний суд виніс вирок.

19 березня 2026 року Вищий антикорупційний суд України визнав Людмилу Марченко та її помічницю Анастасію Колеснік винними у зловживанні впливом за частиною 2 статті 369-2 Кримінального кодексу України. Кожну засудили до двох років позбавлення волі з додатковим покаранням — позбавленням права обіймати посади, пов’язані з оформленням дозволів на виїзд з України, строком на три роки.

Ключові етапи життя та кар’єри Людмили Марченко

Джерела даних для таблиці: офіційний портал Верховної Ради України та аналітичні матеріали платформи «Чесно».

Що показує історія Людмили Марченко

Шлях Людмили Марченко від малого міста до парламентського крісла виглядає як історія успішної самореалізації. Три вищі освіти, робота в великих українських компаніях, допомога внутрішньо переміщеним особам, власний бізнес — усе це створювало образ сучасної, компетентної жінки, готової до публічної діяльності. Обрання у 2019 році стало логічним продовженням цієї траєкторії.

Водночас судовий вирок 2026 року поставив під сумнів не лише її особисту репутацію, а й довіру до тих механізмів, які дозволяли посадовцям використовувати вплив для обходу воєнних обмежень. Справа стала частиною ширшої дискусії про відповідальність народних депутатів та ефективність антикорупційних органів під час війни.

Станом на червень 2026 року вирок ще не набрав законної сили — сторони мають право на апеляцію. Незалежно від остаточного рішення суду, історія Людмили Марченко вже увійшла до переліку найбільш резонансних корупційних кейсів останніх років в українській політиці.