Понад 116 тисяч квадратних кілометрів української землі досі перебувають під тимчасовим контролем російських окупаційних військ. Це майже 19,3 відсотка території країни — площа, порівнянна з розміром Болгарії. Ці землі не просто позначені на картах як «сіра зона». Це тисячі міст і сіл, мільйони людських доль, родючі чорноземи, морські узбережжя та історичні святині, які агресор намагається відірвати від України назавжди.

Окупація почалася не в 2022-му. Вона триває вже понад дванадцять років — з весни 2014-го, коли російські війська без розпізнавальних знаків захопили Кримський півострів, а потім розпалили конфлікт на сході. Повномасштабне вторгнення лише розширило масштаби трагедії. Сьогодні, влітку 2026 року, фронт не стоїть на місці, але й не рухається стрімко в бік агресора. Українські захисники стримують натиск, а в окремих напрямках навіть покращують позиції. Та головне залишається незмінним: жоден клаптик української землі не належить окупанту за правом.

Ці території — тимчасові. Саме так їх визначає українське законодавство та міжнародне право. Росія може малювати їх на своїх картах як «свої», проводити фейкові «референдуми» та примусово роздавати паспорти. Світ, за винятком жменьки маріонеткових режимів, ніколи не визнає цих дій легітимними. Україна ж щодня працює над тим, щоб «тимчасово» стало «раніше».

Як усе починалося: 2014 рік і перші втрати

У лютому-березні 2014 року Росія, скориставшись політичною кризою в Україні, ввела свої війська на територію Автономної Республіки Крим. За лічені тижні півострів опинився під повним контролем окупаційної армії. Так званий «референдум» 16 березня провели під дулами автоматів, а вже 18 березня в Кремлі підписали документ про «приєднання». Жодна цивілізована країна цього не визнала.

Паралельно на сході України з’явилися озброєні групи, які проголосили «Донецьку» та «Луганську народні республіки». За їхніми спинами стояли російські спецслужби, регулярні війська та важка техніка. Бої в Донецькій та Луганській областях тривали з перервами до 2022 року. Україна втратила контроль над частиною своїх земель, але ніколи — над правом на них.

2022 рік: нова хвиля окупації

24 лютого 2022-го Росія розпочала повномасштабне вторгнення. За кілька місяців окупаційні війська захопили майже всю Херсонську область, значну частину Запорізької, розширили присутність у Донецькій та Луганській областях. Восени 2022-го, після провалу спроби взяти Київ та північні регіони, Кремль оголосив про «приєднання» чотирьох областей. Ці «референдуми» відбулися під час активних бойових дій і не мають жодної юридичної сили.

Українська армія звільнила Херсон у листопаді 2022-го. Це стало символом того, що окупація — не вирок. Проте лівобережжя Херсонщини, південь Запоріжжя, майже вся Луганщина та велика частина Донеччини залишилися під контролем ворога.

Сучасна карта окупації: цифри та реалії 2026 року

Станом на червень 2026 року ситуація виглядає так. Повністю окуповані Автономна Республіка Крим та місто Севастополь. Майже вся Луганська область — під контролем російських військ. У Донецькій області ворог утримує близько 78 відсотків території. У Запорізькій — близько 75 відсотків, у Херсонській — близько 72 відсотків. Окремі ділянки залишаються під окупацією й у Харківській області.

Загальна площа — понад 116 тисяч квадратних кілометрів. Це не абстрактна цифра. Це мільйони людей, які щодня змушені жити за правилами, встановленими окупантом.

Близько 19,3% території України перебуває під тимчасовим російським контролем — це понад 116 тисяч квадратних кілометрів української землі.

Правовий статус: чому «тимчасово» — це не просто слово

Українське законодавство чітко визначає ці території як тимчасово окуповані Російською Федерацією. На них поширюється спеціальний правовий режим. Росія як держава-окупант несе повну відповідальність за життя та безпеку цивільного населення згідно з Женевськими конвенціями. Натомість вона систематично порушує всі норми: депортує дітей, примусово мобілізує місцевих чоловіків, руйнує українську ідентичність.

Міжнародна спільнота ніколи не визнає анексію Криму чи будь-яких інших українських земель. Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, рішення міжнародних судів — усе це фіксує: Крим і частини східних та південних областей залишаються невід’ємною частиною України. «Тимчасово» означає, що Україна не змирилася і не змириться ніколи.

Життя під окупацією: між страхом і незламністю

Люди, які залишилися на цих територіях, щодня роблять вибір. Багато хто прийняв російський паспорт під тиском — без нього важко отримати медичну допомогу, оформити пенсію чи просто виїхати. Дітей змушують вчитися за російськими підручниками, де українська історія перекручена або стерта. Українські книги, прапори, навіть синьо-жовті стрічки стають приводом для переслідувань.

Чоловіків примусово відправляють на фронт воювати проти власної країни. Деякі з них згодом здаються в полон українським силам — це трагедія, яка показує, наскільки цинічною є політика окупанта. Водночас на окупованих землях діє український підпільний рух. Люди передають координати ворожих складів, допомагають Збройним Силам України, зберігають українську мову та культуру в родинному колі.

Український народ на окупованих територіях не зламався. Він чекає і готується до повернення рідної держави.

Що робить Україна: деокупація та підтримка громадян

Українська армія щодня наближає момент звільнення. Паралельно держава будує систему підтримки. Громадяни з тимчасово окупованих територій мають статус внутрішньо переміщених осіб, отримують соціальні виплати, медичну допомогу та можливість навчатися в українських закладах. Працюють програми з повернення людей, які хочуть залишити окупацію. Міністерство розвитку громад та територій регулярно оновлює перелік територій, щоб громадяни могли користуватися пільгами та розуміти свій правовий статус.

Після звільнення кожної громади розпочинається складна робота: розмінування, відновлення інфраструктури, повернення української влади, психологічна реабілітація. Досвід Херсона показав — це можливо, хоч і надзвичайно важко.

Світ не відвернувся

Міжнародна підтримка України — це не лише зброя. Це й дипломатичний тиск, санкції проти Росії, допомога з відновлення. Більшість країн світу чітко стоїть на позиції: територіальна цілісність України має бути відновлена в межах міжнародно визнаних кордонів. Окупант відчуває цей тиск щодня — і на полі бою, і в економіці.

Надія, яка сильніша за страх

Тимчасово окуповані території України — це рана, яка болить щодня. Але це також і доказ сили українського народу. Дванадцять років агресор намагається зламати нас — і щоразу переконується, що не може. Землі повернуться. Люди повернуться додому. А «тимчасово» одного дня стане «нарешті вільно».

Українська земля пам’ятає своїх господарів. І ми пам’ятаємо кожну її п’ядь.