Віктор Володимирович Андрусів народився 25 липня 1983 року у Львові. Це місто з глибокими патріотичними традиціями та європейським світовідчуттям стало тією основою, на якій згодом виросла людина, здатна поєднувати стратегічне мислення, публічну діяльність і особисту відповідальність перед країною.

Сьогодні його ім’я асоціюється з аналітикою воєнного часу, книгами про українське лідерство та практичними проєктами, які допомагали тисячам людей у найскладніші моменти. Кандидат політичних наук, колишній радник керівництва Міністерства внутрішніх справ та Офісу Президента, засновник аналітичного центру, автор візії розвитку України до 2030 року та військовослужбовець Збройних сил — усе це про одну людину, чий шлях відображає найважливіші етапи новітньої української історії.

Його голос звучить у публічному просторі впевнено й по-діловому. Андрусів не просто коментує події — він пропонує системні пояснення, чому відбуваються ті чи інші процеси, і що з цього випливає для держави та суспільства. У час, коли Україна виборює право на майбутнє, такі голоси набувають особливої ваги.

Ранні роки та європейський вектор світогляду

Львів 1980–1990-х років формував характер через патріотичні гуртки, книжки та розмови про ідентичність. У шкільні роки Віктор приєднався до організації «Спадщина» — це був перший свідомий крок у бік громадської діяльності. Уже тоді проявлялася риса, яка згодом визначатиме всю його кар’єру: здатність поєднувати ідеї з практичними діями.

У 2005 році він закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка за спеціальністю «Міжнародні відносини та світова політика». Диплом політолога-міжнародника та перекладача відкрив двері до аспірантури Національного інституту стратегічних досліджень. У 2007 році, достроково, Віктор захистив дисертацію на тему «Механізми формування спільної ідентичності в ЄС та перспективи їх застосування в Україні».

Ця робота стала не просто науковим ступенем, а фундаментом світогляду. Андрусів глибоко вивчав, як європейські країни формують спільні цінності, і бачив у цьому прямий приклад для України. Переїзд до Києва того ж 2005 року запустив активну фазу: участь у громадських організаціях, розробка законопроєктів про доступ до публічної інформації та про громадські об’єднання. Ці документи згодом стали частиною законодавчої бази незалежної України.

Політичний старт і випробування Революцією Гідності

У 2006 році Андрусів став членом молодіжної організації «Демократичний Альянс», яка пізніше перетворилася на політичну партію. Він очолив її аналітичний підрозділ — Інститут Демократичного Альянсу імені Роберта Шумана. У 2010-х роках партія активно протестувала проти режиму Януковича. Андрусів координував акції під Межигір’ям і послідовно виступав проти будь-яких компромісів з владою.

Під час Революції Гідності він був серед тих, хто формував позицію партії та координував участь у подіях. Після перемоги Майдану, у 2014 році, перед парламентськими виборами Віктор вийшов з «Демократичного Альянсу». Це рішення відображало його принцип: залишатися незалежним у поглядах навіть тоді, коли це вимагало особистих жертв.

У 2015 році він став заступником голови партії «Українська платформа «Собор» (пізніше — Республіканська платформа). Того ж року отримав призначення, яке стало серйозним випробуванням.

Донбас 2015–2016: гуманітарний фронт у реальній війні

З липня 2015 по лютий 2016 року Віктор Андрусів обіймав посаду заступника голови Донецької обласної військово-цивільної адміністрації з гуманітарних питань. Це був період, коли українська влада тільки вчилася управляти територіями, де тривали бойові дії.

Робота на Донбасі дала Андрусіву унікальний досвід: бачити, як держава функціонує в умовах гібридної агресії, як гуманітарні питання переплітаються з безпековими, як важливо зберігати людський вимір навіть у найжорсткіших обставинах. Цей період багато в чому визначив його подальше ставлення до війни та ролі держави в її подоланні.

Український інститут майбутнього: створення стратегічного мозкового центру

У 2016 році Андрусів очолив щойно створений Український інститут майбутнього (УІМ). За чотири роки під його керівництвом центр став одним з провідних аналітичних майданчиків країни. Було підготовлено понад сто експертних доповідей, серед яких — «Майбутнє українських олігархів», «Смерть Путіна», «Стратегія 2030».

Найбільш відомою стала «Візія України 2030» — документ, у якому експерти УІМ разом з Андрусівим окреслили бажане майбутнє країни в економіці, промисловості, освіті, медицині, туризмі та обороні. Це була не просто мрія, а спроба задати координати розвитку на десятиліття вперед.

У 2021 році Віктор заснував Київську школу державного управління імені Сергія Нижного — ще один проєкт, спрямований на підготовку нової генерації управлінців.

Радник у кризові роки та рішення липня 2022-го

До 11 липня 2022 року Андрусів працював радником голови Міністерства внутрішніх справ України та радником голови Офісу Президента України. Це був період підготовки до можливого повномасштабного вторгнення та перші місяці після 24 лютого.

11 липня 2022 року він пішов у відставку з обох посад. Це рішення багато хто сприйняв як прояв особистої позиції та готовності діяти інакше. За кілька днів Віктор мобілізувався до Збройних сил України.

Рішення мобілізуватися після звільнення з високих посад стало для багатьох символом: людина, яка мала всі можливості залишитися в тилу, обрала службу.

Гуманітарний фронт: проєкти, які рятували життя

З перших днів повномасштабної війни Андрусів разом з командою запускав практичні ініціативи. Найвідоміші з них:

• «Прихисток» — платформа для пошуку житла для внутрішньо переміщених осіб (реалізована спільно з Галиною Янченко);
• «RecreateUA» — проєкт, що об’єднував архітекторів для розробки ідей відновлення зруйнованих будівель;
• «Добробат» — волонтерський рух з відновлення звільнених населених пунктів.

Ці проєкти показували: навіть у найважчі місяці можна створювати інструменти, які безпосередньо допомагають людям. «Добробат» став особливо помітним — тисячі волонтерів виїжджали на звільнені території, щоб повернути нормальне життя в зруйновані села та міста.

Служба в Збройних силах: тилова робота та нові акценти

Після мобілізації Віктор Андрусів служить у ЗСУ. Він неодноразово підкреслював, що виконує завдання в тилу і не розголошує деталей. У публічних виступах 2024–2025 років він з’являється як військовослужбовець, який поєднує особистий досвід служби з глибоким аналізом.

Його коментарі щодо мобілізації, організації армії та поствоєнного устрою ЗСУ завжди виважені. Андрусів наголошує: важлива не лише чисельність війська, а здатність суспільства загалом до оборони. У 2025 році він активно обговорював питання ротацій, демобілізації та того, якою має бути армія після перемоги.

Книги Віктора Андрусіва: лідерство як український феномен

Андрусів — автор і співавтор кількох важливих книг:

• «Змінити майбутнє» (2014) — футуристична розповідь, написана від імені Президента України майбутнього. Книга присвячена Героям Небесної сотні;
• «Візія України 2030» (2019) — колективна праця про те, якою може стати країна через десять років;
• «Українське військове лідерство» (у співавторстві з Євгеном Саськом);
• «How Ukrainians Lead» — англомовна версія, що пояснює особливості українського стилю керівництва західній аудиторії.

У книгах Андрусів послідовно доводить: українське лідерство — це не копія західних чи східних моделей, а унікальний сплав відповідальності, гнучкості та здатності діяти в умовах невизначеності.

Сучасна роль: голос, який формує розуміння війни

У 2025–2026 роках Віктор Андрусів залишається активним публічним експертом. Він пише колонки для Espreso, Главкому, NV, веде Telegram-канал, виступає в ефірах. Його аналіз часто фокусується на трьох ключових темах: організація оборони, якість державного управління під час війни та те, як суспільство має підготуватися до післявоєнного періоду.

Андрусів не уникає гострих питань — про помилки контрнаступу 2023 року, про проблеми мобілізації, про необхідність чесної розмови про втрати та ресурси. При цьому його тон завжди конструктивний: критика поєднується з пропозиціями рішень.

Особисте: сім’я та цінності

Віктор Андрусів має доньку та сина. Разом з Галиною Янченко, громадською діячкою та народною депутаткою, він реалізував низку гуманітарних проєктів на початку повномасштабної війни. Сімейні цінності для нього завжди були важливими — про це свідчить і присвята першої книги Героям Небесної сотні, і послідовна робота на користь громади.

Чому історія Віктора Андрусіва важлива саме зараз

Шлях Андрусіва — це історія людини, яка не зупинялася на досягнутому. Від львівських патріотичних гуртків до керівництва аналітичним центром, від роботи в гарячій точці на Донбасі до служби в ЗСУ, від написання футуристичних книг до щоденної аналітики воєнного часу.

Він демонструє модель поведінки, яка сьогодні особливо потрібна Україні: поєднання стратегічного мислення з готовністю до конкретних дій. У час, коли країна шукає відповіді на найскладніші питання — як вистояти, як реформуватися, як зберегти людський капітал — досвід таких людей стає цінним орієнтиром.

Його публічні виступи, книги та проєкти продовжують працювати навіть тоді, коли він сам перебуває на службі. Це і є, мабуть, найважливіший урок: справжнє лідерство не припиняється з переходом на новий етап — воно просто набуває нової форми.

Інформація про кар’єрні етапи Віктора Андрусіва узагальнена на основі матеріалів Українського інституту майбутнього та видання Главком.