Олексій Арестович уже понад чотири роки залишається однією з найпомітніших постатей українського інформаційного простору, коли мова заходить про аналіз російсько-української війни. Його щоденні або регулярні розбори подій збирали мільйони переглядів ще на початку повномасштабного вторгнення, а сьогодні, після відставки та запровадження санкцій у 2025 році, він продовжує формувати обговорення з-за кордону через YouTube-канал та соціальні мережі.

Колишній військовий розвідник, психолог і комунікатор, Арестович поєднує особистий фронтовий досвід із широким стратегічним баченням. Його слова розбирають, цитують і критикують, бо вони часто випереджали офіційну риторику або пропонували незручні паралелі. Навіть після того, як у травні 2025 року РНБО запровадила проти нього персональні санкції на десять років, аудиторія не зникла — навпаки, інтерес до його міркувань про хід війни, природу конфлікту та сценарії майбутнього лише зріс.

Чому саме його аналітика досі приковує увагу? Бо Арестович одним із перших чітко окреслив масштаб майбутньої загрози ще у 2019 році, а згодом відверто визнав власні прорахунки, коли реальність виявилася складнішою за будь-які моделі.

Шлях до ролі військового аналітика

Народжений 3 серпня 1975 року в грузинському місті Цітелі-Цкаро (нині Дедоплісцкаро), Олексій Арестович виріс у Києві. Закінчив Одеський інститут сухопутних військ за фахом військового перекладача. Служив у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України у 1999–2005 роках, отримав звання підполковника запасу.

З початком війни на Донбасі у 2014 році він добровільно долучився до підготовки бойових підрозділів у межах програми «Народний резервіст», організував благодійний фонд психологічної підтримки військових. У 2018–2019 роках пройшов службу розвідником у 72-й окремій механізованій бригаді на Донеччині, здійснивши, за власними словами, 33 бойові виходи за лінію фронту.

У жовтні 2020 року Леонід Кравчук призначив його радником з інформаційної політики та офіційним речником української делегації у Тристоронній контактній групі з врегулювання ситуації на Донбасі. З грудня 2020-го по січень 2023 року Арестович працював позаштатним радником Офісу президента з питань стратегічних комунікацій у сфері національної безпеки та оборони. Після початку повномасштабного вторгнення він став одним із найпублічніших голосів, які щодня пояснювали ситуацію на фронті та в тилу.

Проривне передбачення 2019 року

У 2019 році в інтерв’ю виданню Apostrophe Арестович з точністю до деталей описав сценарій повномасштабного російського вторгнення. Він назвав чотири основні напрямки ударів: повітряний наступ, облога Києва, спроба оточення українських сил на Донбасі, просування з Криму для забезпечення водою півострова та атака з території Білорусі. Передбачив створення нових «народних республік», удари по критичній інфраструктурі та використання десантних підрозділів.

Ймовірність такого сценарію він оцінив у 99,9 %, а період 2020–2022 років назвав найбільш критичним. Багато елементів цього прогнозу справдилися вже у перші тижні та місяці 2022 року: спроба швидкого захоплення Києва, дії з білоруського напрямку, активність навколо Криму та обстріли інфраструктури. Це дало йому значний кредит довіри серед частини аудиторії, яка шукала чітких і структурованих пояснень подій.

Брифінги під час війни та відставка

Під час перших місяців повномасштабного вторгнення Арестович регулярно виступав з аналізом ситуації, часто в ефірах спільно з іншими експертами. Його коментарі допомагали мільйонам українців орієнтуватися в хаосі перших днів та тижнів. Водночас його стиль — прямі, іноді жорсткі оцінки — викликав як підтримку, так і критику.

У січні 2023 року після російського ракетного удару по багатоповерхівці в Дніпрі Арестович у програмі «Фейгін Live» висловив версію, що ракета могла бути збита українською ППО і впасти на будинок. Згодом він назвав це серйозною помилкою, вибачився перед постраждалими та 17 січня подав заяву про звільнення з посади позаштатного радника. Офіс президента задовольнив прохання того ж дня. Цей епізод став поворотним моментом у його публічній кар’єрі.

Визнання помилок та еволюція поглядів у 2025–2026 роках

У червні 2026 року Арестович публічно визнав низку власних прорахунків. Серед найбільших він назвав переоцінку адекватності російського керівництва, потенціалу західних країн, ролі Глобального Півдня та стійкості української системи. «Здавалося, що прогнила й неефективна система не повинна була витримати п’ять років війни, та ще й перейти в контрнаступ», — зазначив він.

За його спостереженнями, війна давно вийшла за межі раціональної логіки. Вона розвивається за власними, часто ірраціональними правилами. Однією з глибинних цілей конфлікту, на думку Арестовича, стала фундаментальна трансформація самої Росії. Володимир Путін, вважає аналітик, здатний припинити бойові дії одним рішенням, проте не робить цього, бо війна виконує функції, які виходять далеко за межі територіальних чи політичних поступок.

Арестович неодноразово підкреслював, що переговори між Україною та Росією фактично ніколи не припинялися з вечора першого дня війни — змінювалися лише майданчики, посередники та склад делегацій. На його думку, у 2025–2026 роках кураторство над процесом значною мірою перейшло від Сполучених Штатів до формату «великої європейської трійки» — Великої Британії, Франції та Німеччини.

Ключові тези про поточний етап війни

Арестович вважає, що обидві сторони — і Україна, і Росія — опинилися в пастці відсутності власного чіткого бачення світу та цілей, що випливає з браку власної онтології. Війна, за його словами, стала інструментом у більшій геополітичній грі, де Україна стримує Росію, а Росія — Китай. Реальним бенефіціаром, на його переконання, залишається Китай незалежно від формального результату.

Росія, вважає Арестович, не має реальних засобів досягти своїх стратегічних цілей у цій війні. Вона може лише завдавати додаткових страждань цивільному населенню України, але це не змінює головного — стратегічної поразки. Водночас Україна здатна випереджати супротивника тактично, і Росія не має засобів повністю перебити цю перевагу на полі бою.

Мобілізаційні моделі обох сторін, за оцінками Арестовича, вичерпають себе максимум за півтора-два роки від середини 2025-го. Після цього можливий перехід до більш млявої війни, яка може тривати десятиліттями, але питання «навіщо?» ставатиме дедалі гострішим.

Сценарії завершення та майбутнє

Арестович не очікує швидкого закінчення активної фази. У різних виступах 2025–2026 років він окреслював кілька можливих шляхів: від переговорів із поверненням частини територій та відновленням країни до більш жорстких варіантів, пов’язаних із внутрішньополітичними змінами в Україні чи навіть ризиком громадянських заворушень у разі різкого скорочення зовнішньої підтримки.

Він підкреслює, що єдиним справжнім переможцем у цій війні з великою ймовірністю стане Китай. Для України та Росії, на його думку, війна означає продовження ролі інструментів, що сточуються у процесі більшої боротьби.

Вплив аналітики на суспільство

Навіть після санкцій 2025 року та перебування за кордоном Арестович зберігає значну аудиторію. Його сила — у вмінні бачити велику картину, поєднувати військову психологію з геополітичним аналізом та не боятися переглядати власні оцінки. Слабкість — у змішуванні фактів із інтерпретаціями та в тому, що частина прогнозів не справдилася.

Його шлях від офіційного радника до незалежного спостерігача демонструє, наскільки складно зберігати об’єктивність і відповідальність у часи, коли кожне слово має вагу. Аналітика Арестовича про війну залишається важливим, хоч і полярним, елементом українського дискурсу — вона змушує замислюватися про межі передбачуваності, природу ірраціонального в політиці та ціну, яку платить суспільство за затяжний конфлікт.

Сьогодні, коли активна фаза війни триває вже понад чотири роки, його міркування про перехід до нових моделей протистояння, роль Європи та довгострокові наслідки для обох сторін пропонують додатковий інструмент для розуміння процесів, що розгортаються. Незалежно від того, чи поділяє читач усі його висновки, детальний розбір думок Арестовича допомагає краще орієнтуватися в ландшафті, де раціональне й ірраціональне переплітаються щодня.